середа, 22 червня 2016 р.

22 червня - День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні






День скорбо́ти і вшанува́ння па́м'яті жертв війни́ — день пам'яті в Україні. 


Відзначається щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця.


День встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000

Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому...
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи! Боже! Якщо ти є,захисти!..
Крізь руки у двір гусенята малі...
І кров на травиці... І кров на землі..
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом...
І мама мовчазно-бліді, мов стіна...
І тато поволеньки кажуть: «Війна...»
Олекса РОЗДОЛЬСЬКИЙ


22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства.
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!

Період Другої світової війни — серед "лідерів" за кількістю вільних тлумачень історичних подій, замовчувань та "коригування" історичної правди. І рік 1941-й, рік нападу Німеччини на СРСР, катастрофічних поразок Червоної армії, відступів, більше схожих на втечу, трагічних оточень і форсованої евакуації, є одним з найменш досліджених і водночас одним з найбагатших на суперечливі оцінки. Після ознайомлення з такими дослідженнями запитань часто залишається значно більше, ніж відповідей. Якщо раптовий напад, то куди ж дивилися розвідка, прикордонники, армія? А перевага німців — звідки вона взялася? У нас же вся країна на військову промисловість працювала! А п'ятирічки, а індустріалізація? Виходить, усе було марно? Однак сьогодні на місці одних, уже зруйнованих, міфів часто постають новосформовані.
Що ж сталося 22 червня 1941р. Наскільки "неочікуваним" був напад Гітлера? Як готувалося радянське керівництво до можливого відбиття агресії, і чи міг Й.Сталін сам планувати напад на Німеччину, на чому наголошує, зокрема, популяризатор історії В.Суворов.
Підписання пакту Молотова—Ріббентропа стало для людства точкою біфуркації. Подальші події 1939–1941 рр. змінили світову історію назавжди. Сам факт підписання угоди з дияволом Й.Сталін, за спогадами М.Хрущова, аргументував військовою хитрістю: "надурю Гітлера". Однак 22 червня 1941 р. стало зрозуміло, що Сталін перехитрив самого себе — підступний удар Гітлера, мільйони загиблих, полонених, покинутих на окупованій території людей, нечувані поразки Червоної армії…
Угоду, яка змінила світ, 23 серпня 1939 року уклали фактично двоє диктаторів: Йосип Сталін і Адольф Гітлер, але "зірвати банк" вийшло лише в одного з гравців. Більше того, на відміну від, скажімо, агресії проти Фінляндії, яку однозначно засудили всі демократичні співтовариства (СРСР навіть виключили з Ліги Націй), війна з Німеччиною дозволила Й.Сталіну увійти в історію не нападником, а жертвою. Жертвою підступного нападу, бо — "без оголошення війни". Відповідно, війну (яка у підсумку дала Й.Сталіну можливість контролювати половину Європи) було проголошено "священною", "вітчизняною" і справедливою. А сам Йосип Віссаріонович виступив у досить незвичній для нього ролі "потерпілого". Можна припустити, що він навіть у найсміливіших мріях не уявляв собі такого контролю над стількома європейськими країнами. Практично єдине, що пішло не за планом Сталіна, — це криваві поразки 1941 р.
Перед початком німецько-радянської війни Червона армія у цілому та в західних військових округах зокрема, мали достатньо військ та озброєння, у тому числі і найновітнього, у порівнянні з Вермахтом, для успішного відбиття агресії. Так, на території Україні в особовому складі мінімальна перевага була на боці німців і їхніх союзників: 1.508.500 німецьких, угорських і румунських військовослужбовців проти 1.412.136 радянських військових. У військовій техніці та озброєнні значною була перевага на боці СРСР. У танках: 8 069 радянських проти 1 144 німецьких; у гарматах і мінометах: 26 580 радянських проти 16 008 німецьких; у літаках усіх типів: 4 696 радянських проти 1 829 німецьких.
Й.Сталін проігнорував попередження радянської розвідки, яка вчасно і достатньо точно поінформувала вище керівництво СРСР щодо небезпеки нападу нацистської Німеччини. У раптовому нападі нацистського агресора на СРСР 22 червня 1941 року, катастрофічному початку війни й жахливих масштабах втрат є повністю винним керівництво Радянського Союзу на чолі зі Й.Сталіним – тоталітарний комуністичний режим.
Неможливо кількома словами Розкрити масштаби катастрофи Червоної армії в 1941 році, передусім на території України. Охарактеризувати одну з найбільших у світовій історії танкову битву під Дубно, наголоситина причинах нищівних поразок Червоної армії у початковий період війни, розповісти про долю військ, що опинилися в котлах оточення.
Так, в Уманському котлі (кінець липня – початок серпня 1941 р.) оточено і розгромлено 6-у та 12-у радянські армії, здалися у полон 103 тис. червоноармійців; унаслідок поразки в Київській оборонній операції (7 липня – 26 вересня 1941 р.) у найбільшому за всю історію війн котлі загинуло командування Південно-Західного фронту і 4 радянські армії, у полон потрапило, за німецькими даними, 665 тис. червоноармійців (за радянськими – 485 тис. осіб); у Харківській битві (травень 1942 р.) розгромлено три радянські армії, до полону потрапило до 240 тис. червоноармійців.

Головними причинами таких результатів бойових дій була неготовність командування і військ до оборонних дій, низький рівень бойової підготовки командного і рядового складу, невідповідний вимогам війни рівень системи управління військами Червоної армії, недосвідченість та безініціативність командних кадрів, низький морально-політичний стан особового складу. Все це стало наслідком політичних репресій щодо досвідчених військових кадрів з боку сталінського тоталітарного режиму у 1936-1939 роках: її генералітету, вищої та середньої ланки офіцерського корпусу, коли було розстріляно та ув’язнено 44 тис. осіб.
Дослідники тих подій звернули увагу на безпрецедентну кількість червоноармійців, що потрапили в полон у 1941 році –3 млн. 335 тис. осіб. Однією з головних причин цього - відсутність у значної частини військовослужбовців Червоної армії бажання воювати за «за соціалістичну батьківщину», «за Сталіна», «за Радянський Союз», «за комуністичну партію». Це теж стало результатом комуністичної політики: закріпачення селян, Голодоморів 1921–1923 років, 1932–1933 років, репресій, зубожілого життя та нещадної експлуатації.
питання, а до якої війни готувався Й.Сталін і все керівництво СРСР?
Військові історики вказали, що розташування радянських військ на західному кордоні відповідало підготовці до наступальних дій, а не оборони.
З точку зору вітчизняних та російських істориків, які зробили висновок: СРСР готувався до нападу на Німеччину, а Гітлер тільки випередив свого ворога. Сьогодні Керівництво Російської Федерації робить історію радянсько-німецької війни зброєю для своєї інформаційної агресії проти незалежної держави Україна, постійно проводячи паралелі з «фашистами» і «бандерівцями». Правда історії – наша зброя проти сучасного російського агресора...
Необхідне вивчення та запровадження у практику державної політики гірких уроків трагедій та катастроф німецько-радянської війни, особливо 1941 року. Першочергову увагу необхідно звернути на організацію українською державою ефективної наступальної інформаційної політики, у реалізації якої мають взяти участь всі науковці, творча інтелігенція.

Мітинг-реквієм "Хвилина Мовчання, пекуча і терпка" у с. Кобелячок



Тематичне засідання клубу за інтересами "Надвечір"я" Пришибського ЦДК 

 Виступ спеціаліста з наукової та методичної роботи ВОКСТ ВК Пишибської СР Івахненко О.Ю. "МІсторичні міфи і правда про події 1941 року в Україні"

Немає коментарів:

Дописати коментар