30 червня 1941-го року у Львові з ініціативи Організації українських націоналістів було проголошено Акт відновлення української державності. Ця чергова спроба українців заявити про власну державність відбувалася у вкрай несприятливих обставинах і навряд чи могла бути успішною. Втім, вона вчергове засвідчила їхнє прагнення до власної незалежності.
Акт відновлення української державності – декларація про відновлення української держави, проголошена Організацією українських націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові 30 червня 1941 року. Документ складався з трьох пунктів. Пункт 1 проголошував відновлення української держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх національних землях. У пункті 2 йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Пункт 3 містив запевнення, що самостійна Українська держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список членів Державного правління – українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.
Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху та українська спільнота. Зокрема, йому присвятив окрему відозву митрополит Андрей Шептицький. У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту, створювали органи української місцевої влади.
Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна). Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже в вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців, за гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.
Незважаючи на заборони та переслідування з боку окупаційних властей, похідні групи ОУН (б), що вирушили вглиб України, проголошували Акт відновлення Української Держави в інших українських містах, активно розбудовували український державний апарат на землях, захоплених Вермахтом. Зокрема, станом на 22 липня 1941 року владу Українського державного правління було встановлено протягом кількох тижнів на теренах 187 (з 200 усього) районів Західної України. Проте націоналісти не обмежилися теренами Західної України, за участю членів Похідних груп та місцевих жителів проголошено незалежність і створено органи влади в Житомирі, Проскурові, Кам’янці-Подільському, Кривому Розі, Нікополі, Миколаєві, Дніпропетровську.
Зростання активності українських підпільників, їх діяльність у всеукраїнському масштабі, викликало занепокоєння німецьких властей. 17 липня 1941 року з Берліна в окуповані області України надійшла директива з наказом затримувати членів похідних груп. А вже у вересні 1941 року німецька поліція безпеки провела чергові масові арешти серед активних членів ОУН (б). Націоналісти остаточно переходять до тактики підпільної боротьби проти нацистського окупаційного режиму, в рамках якої в кінці 1942 року створюють Українську повстанську армію.
За участю працівників закладів освіти та культури Пришибської сільської ради була організована інформаційна акція, присвячена 75-й річниці проголошення Акту відновлення Української держави. Спеціаліст з наукової та методичної роботи відділу презентувала та розповсюдила серед учасників акції розроблений нею буклет.
Немає коментарів:
Дописати коментар