середа, 31 серпня 2016 р.

Сіячі нових громадянських вартостей

Цього року пам’ять про безстрашних вільнодумців з УГГ буде вшановуватися на державному рівні. 4 квітня 2016 р. Президент України підписав Указ №126/2016 «Про відзначення 40-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод».

Історія її створення така. 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі на Нараді з питань безпеки і співробітництва в Європі було підписано «Прикінцевий акт», яким визнавалася територіальна цілісність кордонів європейських держав. Водночас із цим 35 країн-учасниць зобов’язалися виконувати положення гуманітарних статей акта, зокрема, щодо дотримання основних прав людини і недопустимість переслідувань за особисті переконання. На території кожної з країн-учасниць передбачалося створення постійних органів контролю за дотриманням Гельсінських угод.
9 листопада 1976 року, за ініціативою письменника Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка, громадської діячки Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка, було створено Українську Гельсінську Групу. Її членами-засновниками стали також біолог Ніна Строката, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба.
Вони здійснили революційний переворот у тодішній свідомості: «у поневоленій країні почали поводитися, як вільні люди». Не вдаючись до жодної конспірації, відкрито проводили свої зібрання, демонстративно підписували власні імена та адреси під кожним зверненням до влади та міжнародних представництв і преси, вперше почали розуміти права людини так, як вони записані у законах. Окрім того, Українська Гельсінська Група в свою чергу нагадала світові про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством. Внутрішньо толерантне середовище УГГ об’єднало людей різного світогляду й національностей . Усього в Групу вступила 41 особа, серед яких українці В. Овсієнко, М. Горинь, І. Гель, Л. Плющ, О. Тихий, Ю Литвин, В. Марченко, В. Стус, Патріарх УАПЦ Володимир Романюк та ін.
Після короткого періоду розгубленості перед зухвалою відкритістю українських інакодумців радянський репресивний апарат вдався до випробуваних методів – арештів найактивніших, до позасудових репресій щодо всіх співчуваючих і підозрілих. Кілька разів Групу було майже повністю розгромлено, але щоразу до неї приходили нові люди. Поповнення чисельності УГГ тривало до початку 80-х рр., коли після чергового розмаху арештів у 1980 р. більше не виявилося охочих вступити у групу. Цього ж року були заарештовані зі звинуваченнями у антирадянській агітації і пропаганді В. Чорновіл, О. Шевченко, В. Стус, С. Хмара та ін.
24  з 41учасника Групи було засуджено та ув’язнено. Усі загалом вони відбули у тюрмах, таборах, закритих психіатричних лікарнях, на засланні понад 550 років. Група розплатилися п'ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в'язні табору особливого режиму у селищі Кучино Пермської області загинули: Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко 1984 року. Врешті-решт «Бог потребував жертви найкращих» – 1985 року загинув Василь Стус.
6 січня 1968 року Стусові виповнювалось 30 років.
…Звільнені з ув’язнення члени УГГ у грудні 1987 р. відновили діяльність групи. У липні 1988 р. вона була реорганізована в Українську гельсінську спілку (УГС), яка по суті була першою українською політичною партією. Як нова правозахисна організація УГГ відродилася за нових нових історичних умов у форматі Української Гельсінкої спілки з прав людини (УГС ПЛ).
Утворення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод дозволило винести українське національне питання на міжнародну арену. Відбулися внутрішні зміни в ідейних засадах дисидентського руху – український опозиційний рух перейшов на стадію проголошення гуманістичних демократичних ідей, цьому сприяло також його організаційне оформлення із чітко визначеною програмою політичних реформ. В умовах посиленого тиску з боку владних структур і нечисленної підтримки в українському суспільстві правозахисний рух не зміг втримати свої позиції, але його діяльність була помітним фактором суспільно-політичного життя в Україні у 60-х – на початку 80-х рр. і стала суттєвим підгрунтям для подальших політичних змін у 1985–1991 рр.

Немає коментарів:

Дописати коментар