Нескорений

5 березня минає 68 років від дня загибелі головнокомандувача УПА, генерала-хорунжого Романа Шухевича (псевдо "Тарас Чупринка"), голови секретаріату УГВР, члена Галицького проводу ОУН.

Народився Роман Шухевич 1907 року у Львові.

Забезпечив проголошення у червні 1941 року у Львові самостійної Української держави, всі організатори якої відразу були репресовані німецьким режимом.

 Дивом уникнувши арешту гестапо, Роман Шухевич перейшов у підпілля, де займався створенням Української Повстанської армії. Із серпня 1943 року —головнокомандувач УПА, чисельність якої сягала до ста тисяч вояків.

 21—23 листопада 1943 року організував на Львівщині Конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії, в якій взяли участь представники 13 націй. Одне з гасел конференції — «Смерть Гітлеру і Сталіну!».

 У березні 1944 року німецькі спецслужби провели у Львові масштабну операцію з арешту головнокомандувача УПА, якою особисто керував шеф гестапо Генріх Мюллер. Врятувало Романа Шухевича вчасне попередження повстанської розвідки.

 Розробив план партизанської війни малими відділами — «Дажбог». Українські повстанці створили унікальну мережу бункерів, подібної якій не було у світі. Жоден із них не був схожий на інший, аби їх не можна було викрити. У бункерах було продумано все — аж до вентиляції. Досвід підземного будівництва УПА дотепер вивчають у військових академіях провідних країн світу.

 Демонстрував чудеса хоробрості. Серед білого дня проходжувався Львовом і під німцями, і під совєтами. У формі радянського офіцера відвідав у лікарні прооперованого батька, за яким було встановленого нагляд НКВС. Попри те, що держбезпека СРСР збилася з ніг, роками полюючи на Шухевича, він кілька разів їздив на Схід та Південь України. Двічі лікувався в Одесі, у 1948–му і 1949–му роках. На процедури у санаторії завжди брав ампулу з отрутою.

 Стійко переносив усі труднощі бойового життя — виснажливі марші, ночівлю в снігу, тривале перебування у бункерах. Відзначався людяністю, контактністю, веселою вдачею, за що користувався величезним авторитетом і любов’ю серед повстанців.

 Уся родина Романа Шухевича була репресована. У 1945 році НКВС заарештував дружину, матір, батька, сестру, сина Юрка і доньку Марію. Всіх згодом заслали за Урал, а сина і доньку передали до спеціального будинку на Донбасі. Юрко звідти втік. Батько віддав його під чужим іменем до школи. Навесні 1948 року Юрко зі зв’язковою Шухевича Галиною Дідик виїхав на Донбас, аби викрасти з дитбудинку семирічну Марію, але його зловили.

 Операцію із захоплення головнокомандувача УПА здійснювали на світанку 5 березня 1950 року. Близько тисячі солдатів МДБ блокували село Білогорща, де він переховувався. Наказ був один: взяти Шухевича живим. Та генерал–хорунжий не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ Ревенка. Важко поранений автоматною чергою, Роман Шухевич вистрелив собі у скроню.

У звітах про це не написали, боячись відповідальності. Тим часом на посмертному фото чітко видно кульовий отвір у скроні.

 За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Сержант отримав тисячу карбованців.

 За однією з версій, тіло Шухевича забальзамували кращі медики і відправили у Москву. Таким його показали Сталіну. Той наказав тіло спалити, а попіл розсіяти над Збручем. Навіть мертвий Шухевич був страшний для совєтської імперії, а тому не мав права на поховання.

 Син Юрко Шухевич вийшов на волю лише у 1989 році, відсидівши у совєтських таборах 41(!) рік.

 Указом Президента України Віктора Ющенка Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Героя України.