Наші односельці - борці за волю України

Андрій Литвин - Українець 2016 року в Росії 

За версією сайту "Кобза. Українці Росії" в номінації «Українець року у Росії» переміг Андрій Литвин із Петрозаводська (Карелія). Його заслуги відзначено так:

- За безкомпромісний захист суверенитету України, за правозахисну роботу, за проведення пікетів протесту - в умовах тиску властей.

- За публікації в пресі та виступи перед громадою просвітницького характеру.

- За участь у VI Всесвітньому форумі країнців у Києві в складі делегації від Росії. За публікацію звіту громадської роботи.

- За любов до свободи, до України і за незламність духу.

Презентація "Герой нашого часу" - конкурсна робота учениці Пришибської школи Світлани Цеми, присвячена її батькові, учаснику українсько-російської війни 2014-2017 років

Воїни АТО - наша гордість і сила

Знайомтесь, Євгеній Случак - учасник Революції Гідності 

Народився у селі Булахи Козельщинського району 27.06.1983 р. у багатодітній родині. Старший з поміж п'ятьох дітей, він вирізнявся порядністю та працелюбністю. Сім'я має родичів у селі Кобелячок Кременчуцького району, до яких переїхала на деякий час. Євген навчався у місцевій школі. До революції жив у Кременчуці, працював у приватному бізнесі, займався ремонтом квартир. На Майдан вирушив майже від самого його початку. Став бійцем 9-ї сотні, брав участь у протистояннях на барикадах. За відгуками побратимів був добрим і надійним товаришем. Загинув 22 лютого 2014 року, намагаючись знешкодити бойову гранату.

26 червня 2015 р., напередодні Дня Конституції України у Кременчуці у сквері імені Бабаєва, біля пам’ятника «Жертвам сталінських репресій» відкрили пам’ятний знак Героям Небесної Сотні. Серед 106 фотографій є фото Євгенія та короткі відомості про нього.

У вирі революцій 1917-1921 років

У добу Української революції 1917-1921 років організатором "Просвіт" у Пришибі Кременчуцького повіту був Варфоломій Григоренко.
Під час Першої світової війни він протягом 1915-1918 років перебував у німецькому полоні, в таборі для українських військовополонених, де брав активну участь у "Просвіті".

"Просвіта" у Полтаві.

В 1918 році вступив добровольцем до  Української  стрілецької дивізії  армії УНР і в її складі боровся за волю України в часи Визвольних змагань.
На еміграцію не пішов, а повернувся до рідної домівки, приховавши свою участь у боротьбі з більшовиками.
(Ревегук В.Я. Нацональне відродження Полтавського краю: тернистий шлях до свободи. - Полтава, 2016. - с.149)

Синьожупанники (Синьожупанників дивізії; Сині дивізії) – назва (від кольору уніформи) двох українських дивізій, сформованих у лютому-березні 1918 р. Під час мирних переговорів у Бресті-Литовському українська дипломатична делегація уклала угоду з німецьким командуванням щодо організації військових частин з полонених українців з колишньої Російської армії, які перебували (близько 100 тис. чол.) в таборах на території Німеччини. Формуванню дивізій передувала копітка робота членів Союзу визволення України, які розгорнули в таборах для військовополонених широкомасштабну культурно-просвітницьку роботу, що сприяло поглибленню національної свідомості серед десятків тисяч солдатів-українців.

У середині лютого 1918 р. згідно з відозвою Української Центральної Ради у таборах Венцляр, Зальцведель, Раштадт розпочалося створення українських частин. Організацію дивізії очолив генерал-поручник Віктор Зелінський. Всі питання матеріального забезпечення підрозділу взяло на себе німецьке військове міністерство. Протягом двох тижнів було сформовано кадри двох піхотних полків і відправлено їх у с. Глобове на Волині, де організація частини продовжувалася. До складу дивізії увійшов окремий, створений як підрозділ Запорозького полку ім. Т.Шевченка загін "січових стрільців" під командуванням поручника М.Шаповала. Він ніс охоронну службу на Підляшші в районі м. Білої.

(http://narodna.pravda.com.ua/nation/4ee468b975605/) 

Напередодні гетьманського перевороту 27 квітня 1918 р. дивізію, на вимогу німецького командування і за згодою військового міністра О.Жуковського, було роззброєно і розформовано. Така сама участь спіткала і 2-гу дивізію Синьожупанників, яка також формувалася на Волині. Частина демобілізованих козаків і старшин із Синьої дивізії вступила до інших з'єднань Армії УНР і самовіддано боролася за незалежність України.

Після повернення до рідного села в 1918 році В. Григоренко був активним учасником місцевого селянського партизанського загону, що вів боротьбу проти денікінців, німецьких та австрійських окупантів. Селяни обирали його церковним старостою Вознесенської церкви у селі Пришиб. 
У березні 1938 р. його було заарештовано за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації та підготовці антирадянського збройного  повстання.

Попри страшні звинувачення, В. Григоренко вже у червні 1938 р. зміг повернутись до сім'ї, відбувшись лише підпискою про невиїзд. Якимось дивом йому вдалось прожити довге життя, дочекатись онуків.

Помер він у 1955 р., похований у с. Роботівка.

Світлини періоду Української революції.

 Наші односельці перебували у вирі революційних подій.

Чалапко Дементій Адамович р.н. невід. із сестрою Чалапко (Пасько) Марією Адамівною 1906 р.н. Жителі села Лавриківка. Під час української революції 1917-1921 рр. мобілізований до армії, помер у госпіталі внаслідок отриманого поранення у віці 17 років.

Фото учасників Першої світової війни із шкільного музею.