Вільний, незалежний.
Ти в синьожовтих кольорах
Вибирала шлях єдиний.
Ти твердо стояла на своєму.
Прагнула свободи.
Ти рідна серцю моєму.
Тільки ти мені до вподоби.
У вишиванці новій,
З вінком на голові
З посмішкою на обличчі
Я буду кланятись тобі.
Не покину тебе, не зраджу.
Буду захищати.
Від щирого серця кажу,
Що буду вічно кохати.
І навіть якщо буде скрута,
Все одно не покину.
Піснею "Червона рута"
Звеселю дитину.
Я вірю в тебе,
Моя Батьківщино.
З Днем Народження,
Моя Україно!
by Vitalina Chirvona
Знайомтесь з учасниками поетичного конкурсу
"З Україною в серці", присвяченого 25-й річниці Незалежності України
"З Україною в серці", присвяченого 25-й річниці Незалежності України
Годунова Світлана, с. Кобелячок
Україно моя
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Про Незалежність нашої Держави
Існує безліч віршів і пісень,
Про славу гетьманів і про козацьку славу
Спасибі їм за цей прийдешній день.
Багато бунтарів, борців за волю
Зростила і прославила земля.
На цій землі ми живемо з тобою,
Народе мій, ти – гордосте моя!
Скільки страждань, поразок і неправди
Ти виборов, народе, пережив
І переміг. Віднині і назавжди
Добра і злагоди початок заложив.
Держава дбає про людей,
Які живуть в її
владіннях,
А мати дбає про дітей і,
Взагалі, піклується про рідних.
Єднаймось, друзі, бо в єднанні – сила,
Коли ми разом, не страшна біда.
Нехай же процвітає Україна мила
Заради щастя, миру і добра!!!
НЕСКОРЕНИЙ МАЙДАН
У мирний час зібралось Віче на Майдані.
Все, як колись, повторюється знов:
Щоб вибороти мирне існування,
Державні цінності, повагу і любов.
Любов до ближнього, любов до Бога,
Яка дає нам сили йти вперед.
Цінніше волі і життя нема нічого,
Це мир і злагода насамперед.
Хай будуть мирними усі держави,
А в селах і в містах луна дитячий сміх.
Лиш в мирі і добрі здобута слава
Буде взірцем в майбутньому для всіх.
Небесній Сотні – вічна пам'ять! Вічна Слава!
Це – воїни, захисники, сини,
Герої – їх не закувать в кайдани,
У вічне майбуття пішли вони.
ЗЕМНА БЛАГОДАТЬ
Чи чули Ви, як гомонять хліба?
Вони шумлять, як море, без упину.
Говорять з ними вітер і трава,
Шумлять хліба і гомонять на всю Вкраїну.
Від діда й прадіда живуть
У цій країні славні хлібороби,
Бо вибрали із гордістю цей путь,
Вирощувати хліб їм до вподоби.
Коли з нового, свіжого зерна
Вкрашають стіл короваЇ і паляниці,
Ми славимо державу, бо вона
Дає наснагу на продовження традицій.
МОЄ СЕЛО
Село моє найкраще в світі,
Як хліб і сіль, вечеря на столі.
Живуть в селі дорослії і діти,
На цій прекрасній і святій землі.
Як хліб і сіль, вечеря на столі.
Живуть в селі дорослії і діти,
На цій прекрасній і святій землі.
Багато сіл і областей, й районів,
Де теж життя вирує і кипить,
Але ніде не відаєш поклонів,
Де теж життя вирує і кипить,
Але ніде не відаєш поклонів,
За рідним
краєм серденько щемить.
Моя земля родюча споконвіку.
Твої сади, поля і неба голубінь…
Завжди вклоняюся, як підійду до хвіртки
І
враз в душі все почина тремтіть.
Десь у садочку у нічну годину
Співають свою пісню солов’ї.
А десь за ставом в росяну краплину
Вбира
життя родючий сік землі.
Широке поле, а на полі – жито,
Наш хліб насущний, що дає земля.
Свята земля – вона, сльозою
вмита,
На світлеє майбутнє окриля.
Любіть своє село і бережіть святиню,
В селі є Храм, відвідайте його,
Якщо є
віра в серці, то віднині
Почитуйте Творця земного усього.
Тож приїжджайте і не забувайте
Своїх батьків, які живуть в селі.
Добріші
будьте, шануйте, дбайте
І буде хліб насущний завжди на столі.
ПОСВЯТА ДИРЕКТОРУ СІЛЬСЬКОГО МУЗЕЮ
Шановна Людино! Низький Вам уклін
За працю, за Ваші невтомнії руки.
Музей наш сільський
Ви взяли на поруки,
Працюєте гідно, на радість усім.
Від діда до прАдіда в музеї існують
Здобутки і слава сільських трударів,
Тут грамоти й фото, відзнаки й подяки
За доблесний труд, вовіки віків!
Тут слава Героям не згасне ніколи
І будемо ми пам’ятати про тих,
Хто наше село захищав
у двобої
Із ворогом лютим та в землю поліг.
Для того, щоб все ми могли пам’ятати,
Існує музей і
працюєте Ви,
Бо вчитель повинен не тільки навчати,
А й пам'ять про рідне село берегти.
 |
Яременко Галина Георгіївна, с. Омельник
|
Україно моя, величава, прекрасна,
Від таврійських степів до карпатських лісів,
Де могутній Дніпро,де могила Тараса,
Де Пивиха чекає нас з далеких доріг.
Україно моя, ти квітуча земля,
Ми пишаємось завжди тобою,
Славим мужність твою, славим мудрість твою
І безкраї лани неозорі.
Україно моя, не ставай на коліна,
Від таврійських степів до карпатських лісів,
Де могутній Дніпро,де могила Тараса,
Де Пивиха чекає нас з далеких доріг.
Україно моя, ти квітуча земля,
Ми пишаємось завжди тобою,
Славим мужність твою, славим мудрість твою
І безкраї лани неозорі.
Україно моя, не ставай на коліна,
Щоб тобою гордились і батьки, і сини.
Україно моя, ми твоя гідна зміна,
Бо у жилах козацька кров тече з давнини.
Україно моя, ти квітуча
земля,
Ми пишаємось завжди тобою.
Зичим миру й добра, зичим
сонця й тепла,
Зичим Віри, Надії, Любові!
Україно моя, сторона калинова,
Чарівна вишиванка і в дорогу рушник.
Колискова моя і моя рідна мова
Де з любов’ю до тебе кожен
серцем проник.
Україно моя, ти квітуча
земля,
Ми пишаємось завжди тобою.
Хай лунають пісні, хай рясні
йдуть дощі,
А біда обійшла стороною.
Величальна Кременчуцькому краю
Величальна Кременчуцькому краю
Кременчуцький район величавий,
Край невтомних твоїх трударів,
Край звитяг і козацької слави,
Що від Кременя силу зберіг.
Наче зорі, розсипались села,
Де ходили колись чумаки.
І жили тут відважні й веселі
Наші славні діди-козаки.
Омельник, Кривуші і Запсілля,
Пришиб, Ялинці, Келеберда –
Це знайомі з дитинства
довкілля,
Кременчуцька моя сторона.
Хай синіють волошки у житі,
Нехай сонечком квітнуть поля,
Стигнуть яблука, соком
налиті,
І завжди щедро родить земля.
Обеліскам твоїм і могилам,
До землі приклонімось чолом.
Будь завжди молодим і красивим
Краю, що понад Пслом і Дніпром.
Ми всі діти твої, Полтавщино,
Внуки й правнуки Сковороди.
Ми майбутнє твоє, Україно,
А йому бути світлим завжди.
Присвячено Олександру Карпенку,
Герою
АТО
Пам’яті герою – земляку
Ми чекали на тебе всі дні,
А ти… загинув.
Ні! Хотів ти сказати війні
На всю Україну.
І пішов захищати дім,
Рідну землю і рідну матір.
Щоб добро панувало в нім,
А не ті вороги прокляті.
Хай недотоптану стежку твою,
Дотопчуть донька й син в любові
щирій.
Бо ти ж боронив Батьківщину свою
Заради миру.
А ми будем тебе завжди
Пам’ятати й любити.
То ж зорею для нас зійди,
Щоби світити.
Вірим в те, що настане мить,
Й перемозі жаданій бути.
Тільки вас, таких молодих
Не повернути.
ЗЕМЛЯКУ –
СОЛДАТУ – ПЕРЕМОЖЦЮ
(присвячується
учаснику бойових дій ІІ Світової війни,
земляку Литвиненку
М.Г.)
Минуло вже 70 зим і весен,
Події – в спогадах тієї давнини,
Що в пам’яті тривогою воскреснуть,
Відлунням лютої, жорстокої війни.
Тобі було тоді лише 17
Сміливий, юний, дужий,
запальний.
Та труднощів ти не привик
боятись,
Пішов на фронт, щоб землю
боронить.
Себе ти не жалів ні на хвилину,
І пережив усі жахи війни.
Дивився смерті в очі, та не згинув,
Ось тільки рани…рани зажили.
Рано ставши в житті сиротою,
Виживав в дитбудинку, як міг,
І в нерівнім запеклім двобої
Злого ворога ти переміг.
І ось вона, жадана Перемога,
І повернувся в рідне ти село,
Де так була потрібна допомога
Й перепочинку зовсім не було.
Ніякої роботи не цурався,
І похвали ніколи не чекав.
Сам у житті усього добивався
Й свою дружину вірно так
кохав.
Ростив дітей, тоді онуків пестив,
Вже правнуків в солдата повен двір.
І як надія світла на прийдешнє –
Зростає на подвір’ї новий дім.
Живи, солдате, ще хоч до 100
років
Й теплом усіх обігрівай,
Щоб мир був на Землі, добро і
спокій
І розслаблятися нікому не
давай.
Солдате миру! Хай тобі насняться
Сади в цвіту і в пшеницях поля,
І хай панують лише мир і щастя,
І не здригається від вибухів земля.
З днем Перемоги щиро Вас
вітає
Весь Омельник, дорослі і
малі.
Здоров’я й щастя від душі
бажаєм
Останньому солдату у селі.
Прохор Ксенія, 9 років.
***
Я хочу літа, хочу поїхать на море,
Щоб хвилі несли мене вдаль.
Я хочу піти на край світу,
Поглянуть на свій рідний край.
***
Я люблю свою країну
Більш, ніж ляльку і машину.
Так, як небо хмари любить,
Як матінка дитя голубить.
Колосся, соняхи, поля.
Це – моя рідна земля.
***
Спішить, летить, гортає сторінки.
Ще вчора ми – дівчата, а кліпнеш оком –
Сьогодні – матері, жінки.
І дуже швидко підростають власні діти,
Ще вчора -
дитсадок, сьогодні - перший клас
Вже на могилі в батька квітнуть квіти,
А нещодавно обіймав так міцно нас.
Квапливо час змінив усе навколо:
Країну, владу, друзів, ворогів,
Моральні цінності, закони, школу,
Лиш тільки душу й Батьківщину не змінив!
Пахалюк Юлія, 30 років
***
«Любіть Україну у сні й на яву…», -
Говорив Володимир Сосюра.
Тож себе запитаю: «Чи дійсно люблю
Україну? А, може, державну купюру?»
Що цікавить мене – волошкові поля?
Чи де продається дешева земля?
Чи маки люблю, чи маєтки…
Чи долі дітей, що спіткнула війна?
Чи набита кишеня грошима сповна?
Можливо, старенька бабуся …
Крізь сльози, промовила бідна вона:
«Ой як же війни я боюся!»
Що турбує мене: кривавий Донбас?
Жертви невинні, а чи сланцевий газ?
А, можливо, намисто з бурштину …
Ти, шановний, замислись, себе запитай:
За що ти любиш країну?
 |
Поліна Лозенко |
Моя Україно, тобі двадцять п’яте,
Минуло літо в цей спекотний день
Сьогодні ми вдягнемо вишиванки
І будемо співать тобі пісень.
Сьогодні стяги синьо-жовті,
Квітки, стрічки і "Слава
Украні!" -
Це все для тебе, моя ненько,
Але я знаю, що твоє болить серденько...
Бо там, на Сході, твої дітки гинуть...
Бо там, на Сході, вони в небо линуть...
Небесна Сотня їх стрічає, певно там...
Як тяжко, ненько, кидать землю
тобі у ті сумні могили своїм синам...
Своїм синам...
Україно, тобі двадцять п’яте,
Минуло літо в цей найважчий час...
Сьогодні молимось з тобою разом,
Щоби Всевишній захистив і заступивсь за
нас.
Нехай твої простори, ненько рідна,
Навіки вільні будуть, як і ще й до нас!
Нехай ніколи між твоїми дітьми
Не стне ворог і мине складний цей час!
Бажаю тобі, ненько, процвітати і пишатись,
Нехай же прийде час, що повертатись
До тебе схочуть діти, що пішли колись...
А небо мирне хай блакиттю сяє повсякчас!
Незалежна, тобі двадцять п’яте,
Минуло літо і мине ще безліч літ...
З роси і води, Україно рідненька,
І многая многая многая літ!
(с) 24.08.2014,
2016
Рушник кохання
Волошки, мальви й хміль в"юнкий,
Все оживає враз на білім полотні -
Рушник на щастя й долю вишиває.
Вуста німі,
але на те і не зважає.
Він бачить побратимів уві сні,
Він там воює й ворогів стріляє.
Тріпоче серце і думки сумні...
Чи жде ж кохана і чи ще кохає?
Він - сенс життя! Тепер ваганням зась!
Мрія одна - аби лише прийшов до тями.
А поки вишива ночами й днями.
Та все з веселими думками і піснями.
Рушник готовий, а коханий ніби спить.
Рука в руці і серденько її тріпоче.
Ось порух вій і очі
має він відкрить.
Це видиться щораз, і серденько німіє.
Заснула, як і завше, нахилилась до постелі.
Ось вишивання сяє в променях ранкових.
На її личку грають відблиски-пастелі.
Враз прокидається від порухів раптових.
"Нарешті добоий ранок..."-каже тихо.
Його ж блакитні очі сяють і мовчать.
Цей ніжний погляд може все на світі розказать!
Тепер вже не страшне ніяке лихо.
Рука в руці і сяють їхні очі.
Обручками міняються й ступають разом.
На той рушник, що їх з"єднав ще перше.
Тепер усюди разом так нарешті легше.
2015 рік
Думки між миром і війною
Підійдіть ви до дитини років 5 від роду,Вона скаже, що на танку їде дядько з Сходу
Що загарбати він хоче неньку-Україну
І що страшно зовсім стало й за свою родину.
Тулить мати, пригортає тремтячу дитину
Та й схиливши голову змахує сльозину.
нащо тим загарбникам ламати країну,
А синів її мужніх , вірних класти в домовину?!
Та подумай, ворог-брате, що ти таке коїш
Серця матері, дружини,доньки нічим не загоїш...
А ти ж теж,"мій любий друже" маєш родину, чи
Дозволив би кому, підняти руку на свою дитину?!
Спинись, я тебе благаю, крові вдосталь пролито
А як ні, рідний край до останнього подиху будем боронити.
А цю пляму з вас уже ніколи не змити,
За шматок землі, брата рідного вбити?...
Промінь сонця золотавий світить тобі в очі,
Перед тим як зло робити, подумай ти двічі.
Мир і злагода панує хай на білім світі,
Тоді в щасті будуть жити і дорослі й діти.
РАК КАРІНА, 16 років.
22 червня 2016 року
Сьогодні вже минає 75 літ
З великого початку
Вітчизняної війни,
Бо скільки горя принесла вона
І скільки сліз і бід,
Що, до цих пір, не забуваються вони.
У незабутньому минулому столітті,
У той злощасний 41 рік
Село наше проводило у полум’яне лихоліття
Чотири сотні й 36 відважних чоловік.
Що випало на їхню долю?
Знають лиш один Господь і та війна
Словами про все це не розказати,
Із того полум’я, та із біди,
Яких зазнав народ наш в тій війні сповна
В село наше вернулося лиш 225.
А Кобелячок, наше ріднеє село
Окупували німці в першийрік війни,
Яке життя в односельчан було?
Бо виживали, як могли вони.
2 роки окуповане село
Жило тривогами,
трудились люди, виживали
Але того, що скоєно фашистами було
На все життя, і на весь вік запам’ятали,
5 чоловік тут німчура замордувала
Не пожаліла навіть хлопчика малого,
3 рочки від народженняйому було,
У землю Льоню закопали,ще живого.
Не забувайте, згадуйте про ту війну,
Яка забрала 27 мільйонів українців
Любіть Вітчизну, пам’ятайте істину одну:
Разом – ми сила! Бо ворога здолать,
ніяк не можна поодинці.
Світлана Годунова, с. Кобелячок
Немає коментарів:
Дописати коментар