Герой з позивним "ВОВК"

 Військовослужбовець Національної гвардії України – заступник командира 3-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017 Східного оперативно-тактичного з’єднання Національної гвардії України – майор Пугач Ігор Олександрович.

Народився 13 грудня 1979 р. у м. Кременчук Полтавської області. Середню школу закінчив у с. Пришиб, Кременчуцького району. Після строкової служби прийняв рішення пов’язати своє життя з Національною гвардією України і з 1999 року служив у військовій частині 3059 Національної гвардії України, що дислокується у місті Кременчук, де пройшов шлях від прапорщика до майора. Неодноразово був відзначений грамотами та подяками командування.

Майор Пугач І.О. (позивний «Вовк») мав за плечима не одне бойове відрядження. Починаючи з 2014 року багато разів був у відрядженнях з зоні проведення АТО на Сході нашої країни – фактично, по 180 діб на рік.

Головним своїм завданням майор вважав захист правопорядку та територіальної цілісності своєї Батьківщини, а також – збереження життя і здоров’я особового складу. Тому неписаним лозунгом Ігоря Пугача були слова: «Якщо стане вибір: жити мені чи бійцям – я готовий загинути, аби тільки уціліли мої хлопці».

Про те, що майор Пугач гідно виконував свій військовий обов’язок, свідчать не тільки спогади його однополчан, а й нагороди.

Наприкінці 2021 року майора Пугача було переведено до військової частини 3017 НГУ, за власним бажанням. Так що з перших годин російського вторгнення він стояв на захисті Харкова. Вже 26 лютого 2022 року, майор Пугач з бійцями затримали десантно-розвідувальну групу ворога: був захоплений автомобіль, велика кількість зброї, документів і, звичайно ж, самі незвані «гості».

Важко було неймовірно: у березні морози на Харківщині були до мінус 17-20 градусів, землю не вкопати, вода замерзає. А потім почало розтавати – грязюка, мокро, одяг і взуття не просихали по декілька днів. І безперервні обстріли, і тривожні звістки…

Друзі Ігоря згадують, що він, незважаючи на погодні та, головне, фронтові проблеми, завжди був спокійний, бадьорий, жартував, підтримував усіх, хто був поряд і нагадував, що ми обов’язково переможемо, інакше і бути не може – там, за спиною, наші сім’ї: батьки, дружини, діти, кохані. Він буквально рвався у бій з окупантами. Наші бійці по черзі групами ходили на завдання за лінію зіткнення, поближче до ворожих позицій.

21 червня 2022 р. почалися безперевні сутички з кадирівцями, які тривали кілька днів. 26 червня Ігор вивів свій підрозділ на перепочинок. Однополчани розповідали, що всі прийшли страшенно втомлені, у Ігоря аж очі позападали і обличчя посіріло під засмагою, розірвана у декількох місцях форма стояла коробом, вся у білих плямах солі.

Подзвонив додому і, хоча завжди оберігав своїх рідних від жорстких подробиць, цього разу не втримався і сказав: «Утомився як ніколи, ледве ноги тримають. Ну ми їм дали!.. Можеш мною пишатися. І нічого не бійся, ми їх не пропустимо! Хлопці зубами гризтимуть, якщо раптом патрони закінчаться!»

А 27 червня сталася трагедія в торговому центрі «Амстор» у Кременчуці. Майор Пугач сприйняв це, як свою особисту справу. І сказав, що піде на завдання з черговою групою. Його намагалися відмовити: «Ти щойно повернувся, відпочинь, це ж не остання робота, встигнеш». На це Ігор твердо відповів: «Ти не розумієш? Я повинен відплатити їм за «Амстор». Там в обідню перерву могла бути моя дружина. 

Туди могла після репетиції у Палаці культури забігти з подружками моя донька. Це зовсім поряд з автовокзалом – туди могла приїхати моя мати! А я їм казав, щоб не боялися… І потім – я знаю тут всі стежки і проходи, вивчив їхні повадки, я потрібен!» Ніхто не зважився йому заперечити.

28 червня 2022 року підрозділ, очолюваний майором Пугачем, виконував розвідку боєм біля села Дементіївка, Дергачівського району, Харківської області. В ході запеклої сутички його бійці знищили близько взводу живої сили противника, танк, три БМП і два бронетранспортери, один з яких на особистому рахунку майора. Вже потім з’ясувалося, що, окрім кадирівців, проти нацгвардійців там діяли підрозділи морської піхоти 200-ї спеціальної бригади рф. Гвардійці під командуванням Пугача буквально розмітали противника.

Вороги відкотилися, але відповіли потужним артилерійським обстрілом. Декілька ворожих снарядів влучили прямо у місце розташування групи нацгвардійців, забравши життя декількох наших захисників. Майор Пугач отримав тяжку вибухову травму, несумісну з життям, від якої помер на місці. Ось так: ще секунду назад вони були живі, а потім вибух – і все.

Його поховали у закритій труні. Батьки, дружина і діти не змогли подарувати йому останній поцілунок, востаннє погладити сильну і надійну татову руку, кинути останній погляд на рідне обличчя…

Ігор Олександрович Пугач віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній країні. Він з честю і до кінця виконав офіцерський і громадянський обов’язок по захисту країни та до останнього подиху був вірним присязі, своєму народу, своїй Вітчизні.

Двоє його дітей залишилися сиротами; найбільша дорогоцінність його сина – татків кашкет; донька пішла отримувати атестат про закінчення школи у татовій білій парадній сорочці, хоч вона їй завелика. Ось так батько побував на її першому дорослому святі.

Наша втрата непоправна. Єдине, що втішає – через 15 місяців повномасштабного вторгнення Харківщина – це Україна, і в цьому є заслуга і майора Пугача.

Кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня майор Ігор Олександрович Пугач справжній герой і заслуговує на найвищу Державну нагороду – звання Героя України.

Вічна пам'ять і вдячність усім, хто віддав своє життя за Україну!