Під такою назвою проходить роз’яснювальна робота серед батьків вихователями ДНЗ «Чебурашка» Пришибської сільської ради у формі бесід. Також батькам роздаються інформаційні буклети. Мета: розширити знання батьків про різні форми насилля, зокрема в сім'ї та в дитячому колективі.
Він стосується дошкільнят, школярів, студентів профтехнічної освіти та вишів, вихователів у дитсадках , вчителів у школах, і педагогів у закладах вищої освіти. А також науково-педагогічних працівників та усіх учасників освітнього процесу, батьків у тому числі.
За словами міністра освіти і науки Лілії Гриневич, системи запобігання цькуванню в Україні досі не було.
Але тепер має з'явитись.
ЩО ТАКЕ БУЛІНГ (ЦЬКУВАННЯ)
Це психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство учасників освітнього процесу, у тому числі із застосуванням електронних комунікацій. Мобільних телефонів, наприклад.
Тобто цькувати можуть діти і дорослі. Це можуть бути навіть коментарі в Instagram чи образливі чати у Viber.
7 ФАКТІВ ПРО ЦЬКУВАННЯ, ЯКІ ВАРТО ЗНАТИ
1) Існують соціальні прошарки дітей, які можуть автоматично потрапити до групи вигнанців, каже практичний дитячий психолог Олена Ратінська.
Серед них – діти з неблагополучних сімей, ті, які внутрішньо або зовнішньо відрізняються від інших, не відповідають "моді", яку формують лідери класу, і часто – діти-переселенці.
2) Якщо керівники закладів, вихователі, вчителі ніяк не реагують на випадки булінгу, діти відчувають свою безкарність, додає психолог.
Тому обирають собі жертву і починають на неї зганяти злість.
3) У кожному класі, групі є одна-дві дитини-агресори.
"Треба працювати над укріпленням "Я" дитини, тоді вона зможе захистити себе від агресії, бо часто діти не можуть відповісти.
Батьки мають вчити своїх дітей зупиняти агресора, базуючись на ціннісних орієнтаціях сім'ї", – розповідає Олена Ратінська.
4) На думку психолога, всі проблеми беруть початок із сім'ї. І це стосується як дітей-агресорів, так і жертв булінгу.
Якщо дитину, наприклад, принижують вдома, вона виходить у соціум і проявляє свою слабкість, нерішучість.
Інші діти беруть це до уваги і починають її зацьковувати, адже у булінгу сторона-агресор самостверджується за рахунок слабших.
Іноді батьки можуть принижувати свою дитину при інших дітях. Це може бути іронія, сарказм або просто жарт, але діти швидко підхоплюють таке і починають це повторювати.
Також негативний резонанс може викликати гіперопіка. Наприклад, причиною насмішок може стати ситуація, коли бабуся бігає з рейтузами за онуком.
Є і такі діти, які самі по собі накликають на себе агресію, але не через жертовну поведінку. Ці діти привертають до себе увагу тим, що можуть чіплятися до когось, пакостити. І для них негативна увага – це також увага.
"У кожному з цих випадків потрібно працювати над відносинами у родині. Як тільки змінюється сімейна система, батьки починають чути дитину, поважати її, прислуховуватися до її думки, змінюється і ситуація ", – пояснює психолог.
5) Є два способи цькування
прямий – у присутності "цільової групи";
непрямий – наприклад, поширення чуток; у нього є 4 типи:
фізичний, вербальний, реляційний (наприклад, спроби завдати шкоди репутації чи стосункам), пошкодження майна.
Місце, контекст булінгу можуть бути найрізноманітнішими, в тому числі він можливий в онлайні.
6) Цькувати можуть за будь-що: "ти в окулярах", "ти білявка", "ти товстий", "ти худа", "в тебе смішне прізвище" чи ще щось, пояснює викладачка кафедри реабілітаційної психології та психосоматики НПУ ім. М. Драгоманова Оксана Сідун.
За її словами, до подібних ситуацій призводить виховання нетолерантності:
– Батьки показують дітям, що вони нетолерантні до будь-кого з якимись особливостями чи потребами. І нетолерантність батьків унаслідується дітьми.
Але діти, оскільки вони менш співчутливі за своєю натурою, проявляють нетолерантність у більш агресивній, ворожій формі.
7) У булінгу є три ролі: агресор, жертва і спостерігачі.
Найчастіше за допомогою звертаються саме спостерігачі, адже лякаються, що теж можуть стати жертвами, додає Сідун.
За останніми даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні зіштовхувалися з випадками булінгу. Майже половина дітей, які стали його жертвами, нікому не розповідали про це.
Але ігнорування проблеми може призводити до серйозних наслідків – побиття, нервових зривів та душевних травм.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА-АГРЕСОР
- Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
- Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
- Поясність дитині, що її дії – це знущання над іншими.
- Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями чи покараннями. Повідомте, що будете спостерігати за її поведінкою.
- Зверніться до психолога за консультацією. Агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.
- Пам’ятайте! Дитина-агресор не зміниться одразу. Це тривалий процес, що вимагає витримки.
- До 18 років відповідальність за вчинки дитини несуть її батьки. Пам’ятайте, якщо ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство (булінг), батьки будуть притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності.
-
ПОКАРАННЯ
ЗА ЦЬКУВАННЯ
У статтю 172 (дрібне хуліганство) додали штрафи за цькування.
Доведений випадок булінгу тягне штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн) або громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькували вперше.
І від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно або знущалась група осіб.
Якщо ці дії вчиняли малолітні або неповнолітні від 14 до 16 років, штраф заплатять батьки або особи, які їх замінюють.
Мова йде про 50-100 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи на від 20 до 40 годин.
Якщо керівник освітнього закладу не повідомить про цькування уповноваженим підрозділам органів Нацполіції – його оштрафують на 50-100 неоподатковуваних мінімумів або відправлять на виправні роботи до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.
Тепер до прав учнів додається захист від булінгу і отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг, якщо їх цькували, вони цькували, або за цим спостерігали.
Психологічна служба та соціально-педагогічний патронаж мають:
забезпечити профілактику та запобігання цькуванню;
надавати консультативну допомогу батькам;
давати психологічний супровід учням чи студентам, які стали жертвами булінгу, були його свідками чи агресорами.
Соціально-педагогічний патронаж здійснюють соціальні педагоги.
ЩО ТАКЕ «НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї» ТА ЧИ ВАРТО ЙОГО ТЕРПІТИ?
Насильство в сім’ї – будь які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини, наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.
Окрім таких ознак насильства в сім’ї, як умисність дії, нанесення моральної та фізичної шкоди, не можна не згадати про систематичність таких дій, їх повторюваність. Люди, які вчиняють насильство над своїми рідними ніколи не обмежуються одним випадком, вони роблять це систематично і, нерідко це триває роками, протягом усього часу існування сім’ї.
Прояви фізичного насильства – побиття, штовханина, шарпання, удушення, завдання опіків, укусів чи порізів.
Прояви економічного насильства – позбавлення їжі, житла, невиправдані обмеження чи позбавлення права використання коштів, пошкодження майна, заборона працювати, примус до непосильної праці, жебрацтва, проституції.
Прояви психологічного насильства – лайка, погроза, шантаж, негативні жести, критика, звинувачення, обмеження у виборі друзів та спілкуванні, ревнощі, примус спостерігати за знущаннями над людьми чи тваринами, примус переглядати відео з насильницьким змістом.
Прояви сексуального насильства – примус до небажаних статевих стосунків, примус до неприйнятних вами форм статевих відносин, принизливі, що завдають фізичного болю дотики до інтимних частин тіла, примус фотографувати чи знімати на відео оголене тіло чи статеві стосунки, примус до аборту чи вагітності, примус спостерігати за статевими зносинами інших людей та переглядати порнофільми.
Найчастіше від насильства страждають жінки. Але й діти в такій сім’ї зазнають усіх негативних впливів притаманних насильницьким стосункам і теж є постраждалими. Чимало жінок живуть і терплять насильство стосовно них. Терплять, бо вважають що на це є причини – немає куди піти, дітям потрібен батько, пропадемо без годувальника, а що люди скажуть?, ніхто мені не допоможе, бо нікому це не потрібно і т.д.
Терпіти і мовчати чи намагатися змінити ситуацію – це маєте вирішувати ВИ – НЕ МОВЧІТЬ!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар