САПСАЙ ПРОКІП МИНОВИЧ, видатний діяч української культури, людина унікального обдарування: талановитий хоровий диригент, співак-тенор, режисер, актор, композитор, скрипаль, піаніст та громадський діяч. Наділений винятковою працездатністю, він блискуче виявив себе у різних сферах культурного життя, залишив помітний слід в розвитку української культури на Полтавщині, Кубані та Криму.
Складно повірити, що успішний та яскравий діяч походить з звичайної селянської багатодітної родини з невеликого села Кобелячок Потоцького повіту на Полтавщині. Народився він 10 березня 1886 року і з раннього дитинства в хлопця проявився неабиякий потяг до музичного мистецтва.
Полтавщина 1890-х років. Фото українського фотографа Олексія Завадського з його експозиції фотографій в Парижі 1900-го року.
Зачаровано вслухаючись у народні мелодії, що їх наспівувала йому матуся, він відтворював їх згдом, день у день граючи на сопілці та випасаючи громадську череду. В старих сільських музик юний сопілкар брав уроки гри на скрипці. Це була його любов на все життя: він та скрипка були нерозлучні, для неї він склав свої перші музичні твори.У початковій школі в рідному селі Прокіп був незмінним солістом шкільного хору, часто підміняв учителя за диригентським пультом. Не дивно, що по її закінченню здібний юнак опиняється у двокласній вчительській школі села Харківці. Тут він опанував основи музичної грамоти та ази диригентського мистецтва, здобув більш грунтовні знання з історії вітчизняної та світової музики, навчився грі на фортепіано та вдосконалив вміння гри на скрипці. Далі успішний випускник продовжує навчання у Полтавській вчительській семінарії саме в той час, коли Полтава перетворилась на столицю, центр української культури. Урочистості з нагоди відкриття пам‘ятника основоположникові нової української літератури Іванові Петровичу Котляревському 30 серпня 1903 року в Полтаві справили неабиякий вплив на формування національної свідомості семінариста. Він мав нагоду бачити і чути передових діячів української культури, які залишили у його душі глибокий, незабутній слід.1905 року дев‘ятнадцятирічним юнаком Прокіп Минович повертається до школи в Харківцях, де розпочинає свою педагогічну і громадську діяльність. Він викладає музику та співи, веде клас скрипки, керує учнівським хором у своїй школі в Харківцях, бере активну участь у громадській роботі школи, селища, краю. За участь у революційних подіях 1905 року втрачає роботу. Рятуючись від переслідування поліції, яка погрожувала йому арештом, він за давньою традицією своїх бунтівних пращурів тікає в козацький край на Кубань. Поселяється в Армавірі. Вчителює, організовує хор, працює в театрі. Одружується на місцевій козачці. У подружжя народжуються близнята – дівчинка й хлопчик.Праця і сімейне життя Прокопа Миновича складаються напрочуд вдало. Але його владно кличе велика музика. Він їде до Москви і, завдяки своєму визначному музичному талантові, 1909 року вступає до консерваторії по класу вокалу. Відомо, що він, крім навчання, працює з хорами, бере участь у роботі українського музично-драматичного гуртка „Кобзар, де виступає на концертах з українською програмою як співак-соліст, а також солірує у чоловічому ансамблі бандуристів (12 осіб) Василя Кузьмича Шевченка (1888-1980) – видатного кобзаря з Кубані. Близько сходиться з іншим визначним бандуристом, відомим українським актором, режисером і драматургом Василем Павловичем Овчинниковим.1914 року Прокіп Минович закінчує консерваторію, повертається на Кубань до дружини та дітей, „Працював при початковій школі, де вчились діти робітників винного заводу, та при театрі. Розпочинається Перша Світова війна. Від сухот помирає кохана дружина. Дітей Прокіп Минович відправляє з сестрою до своїх батьків у село Кобелячок. Його мобілізують до армії на Кавказі. Керує військовими хорами та працює у професійному театрі. Слава про військовий хор, керований Сапсаєм, пролунала по всьому Кавказу. А коли демобілізувався 1917 року повертається додому в село Кобилячок і розпочинає свою професійну і громадську діяльність в Кременчуці. Тут він обіймає посаду інструктора хорових справ при відділі народної освіти, завідує губернським музичним комітетом, організовує дитячу музичну школу і стає її першим директором, засновує і керує Державною окружною мішаною хоровою капелою імені Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912), створює і режисерує „Першу мандрівну селянську трупу. Його трупа була професійним колективом. Селянська трупа була звичайним пересувним драмтеатром на зразок відомих театрів-корифеїв, але її діяльність обмежувалась тереном Кременчужчини, де за два роки своєї діяльності театр неодноразово виступив у всіх населених пунктах.
Для реалізації художньо-творчих задумів режисера необхідна була повноцінна екіпіровка трупи. Для цього Прокіп Минович при спілці споживчих товариств організовує театральнопрокатний склад, декоративно-художню майстерню, до роботи в якій залучає талановитих художників Грона і Дряпіченка. За його безпосередньою участю та керівництвом майстерня виготовляє театральні костюми, грим, декорації, необхідну бутафорію та інше театральне начиння. Для забезпечення нотною літературою музичних навчальних закладів та установ, колективів художньої самодіяльності та професійних музичних колективів митець відкриває нотодрукарню, значення діяльності якої відгукується й далеко за межами міста й області. Крім усіх цих заходів Прокіп Минович продовжує й педагогічну практику: веде уроки в дитячій музичній школі, викладає музику та співи на педагогічних та комкурсах.
На кременчуцький період припадає найінтенсивніша композиторська творчість П.Сапсая. Цьому сприяли як загальне творче піднесення, так і вимоги практичної праці. Хорова капела ім. М.В. Лисенка, яка проводила активну концертну діяльність, вимагала все нових і нових творів. Української нотної продукції бракувало. І хормейстер змушений був поповнювати репертуар власною творчістю. Цього часу ним були створені кращі пісні на сучасну і революційну тематику і особливо було багато оброблено українських народних пісень для хору.
Пісні були згруповані десятками, переважно для змішаного хору акапела, але були й обробки для однорідних хорів, жіночих та чоловічих, а також хори з супроводом фортепіано. Композитор серйозно готував пісні для публікації і був певний, що скаже своє слово у галузі обробок українських народних пісень поруч з Миколою Леонтовичем та Олександром Кошицем, яких вважав своїми вчителями в цій галузі творчості. Проте цьому благородному намірові, як, зрештою, і багатьом іншим, не судилось збутись. Тяжка недуга вибиває його з колії.
https://kg.ua/news/kremenchuzhanam-rozpovili-pro-prokopa-sapsaya-ta-yogo-hor
Бурхлива громадська й професійна діяльність та перенапруження негативно вплинули на здоров‘я музиканта, хвороба прогресує. Посаду директора школи довелось передати викладачеві фортепіано В.Ф. Тіпакову. Собі ж Прокіп Минович залишає Мандрівну трупу і хорову капелу ім. М.В. Лисенка. Та скорочення обов‘язків не рятують справу і за порадою лікарів, уже його лежачого хворого через Севастополь привозять на лікування в Ялту.
Після одужання Прокіп Минович влаштовується на роботу приступає до організації згодом прославленого українського хор-драмгуртка, колективу хористів та акторів-аматорів. Самодіяльний хоровий колектив мав офіційну назву „Хор Сапсая, яка оголошувалась на концертних виступах і значилась на афішах. До репертуару хору постійно включались твори П.Сапсая та його обробки народних пісень.
Колектив аматорів виступає на щорічних ювілейних святах, приурочених Т. Шевченкові та С.В. Руданському. на могилі Руданського на старому Масандрівському цвинтарі, виголошували промови, декламували його твори, співали пісні на його тексти. у міському театрі у 110-ту річницю з дня народження Т. Шевченка.
Як правило, колективи П. Сапсая (хор-драмгурток і „Хор Сапсая) давали концерти на два відділи. Крім хорових творів, які виконувались і у супроводі фортепіано, до концертних програм включались українські народні танці, солоспіви, дуети, вокальні ансамблі, уривки з українських класичних опер та драматичних творів, а також і цілі вистави.
Незмінним успіхом у слухачів користувались такі з малих вокальних форм, як українська народна пісня-дует „Пливе човен та „Коли розлучаються двоє М.В. Лисенка на слова Г. Гейке в перекладі Лесі Українки, „Де ти бродиш, моя доле, слова і музика М.Л. Кропивницького, знаменитий дует Карася й Одарки з опери „Запорожець за Дунаєм С. Гулака-Артемовського. Нерідко до концертної програми включались повністю „Вечорниці П. Ніщинського – музика до драми „Назар Стодоля Т.Г. Шевченка, фантазії на українські теми „Бандура і „Кобза Григорія Давидовського та його славнозвісна хорова поема „Україна, в основу тексту якої покладено твір Т.Г. Шевченка „Розрита могила, уривки з опер С. ГулакаАртемовського, М. Лисенка, М. Аркаса.
За спогадами сучасників, найбільшою популярністю у глядачів користувались „Вечорниці П. Ніщинського та „Кобза Г. Давидовського.
„Україна, „Бандура, Кобза – були своєрідними еталонами, за якими визначались художньо-виконавські рівні як аматорських, так і професійних колективів того часу.
У процесі музично-громадської діяльності Прокіп Минович сформувавсь насамперед як хормейстер і хоровий диригент. У цьому амплуа ним досягнуто найзначніших вершин в артистичній кар‘єрі.
Керувати хорами він розпочав після закінчення Полтавської вчительської семінарії. До цього його спонукало не лише покликання, а й професія викладача музики та співів. Перший його хор був уже в учительській школі в Харківціях. І після нього він уже ніколи не розлучався з хорами. Харківці, Армавір, Москва, Тифліс, Кременчук, Ялта. „Де тільки був, – скрізь закладав хориccxxvi. Початок і кінець його творчої діяльності нерозривно пов‘язаний з хором. Ще одна промовиста деталь: П. Сапсая як хормейстера ніхто не міг замінити. Патріотизм та любов до української мови та культури, професіоналізм і культура Сапсая були недосяжними!
Прокіп Минович був і прекрасним піаністом. Дуже любив грати. Пам‘ять мав феноменальну. На репетиціях, як і на виставах, цілі опери грав напам‘ять. Акомпонував солістам на концертах. П. Сапсай писав і власну музику, яка постійно виконувалась на естраді і користувалась значною популярністю. Одною з перших і чи не з найкращих її популяризаторів була Кременчуцька окружна хорова капела ім. М. Лисенка, ним заснована. В її репертуарі постійно були і твори Сапсая. А 1925 року в дні 20-річного ювілею громадськомузичної діяльності Прокопа Миновича, який проходив у Кременчуці, програма концерту капели складалась виключно з його творів, причому хор дав ювілейні концерти не лише в Кременчуці, а й в Крюкові, селах Піщаному та Потоках. У Ялті його твори виконували не лише його хорові колективи, а й інші хори та солісти.
Прокіп Минович, як відомо, був драматичним і оперним актором, режисером і талановитим організатором театральної справи. Він, будучи високоосвіченою людиною мав велику ерудицію в галузі гуманітарних наук, кохався в поезії, до самозабуття любив українську класичну драматургію, яку, попри все, вважав енциклопедією живої української мови. Був тонким знавцем народних характерів і з неперевершеною майстерністю відтворював їх у високохудожніх сценічних образах як актор і як режисер. В Ялті він поставив багато п‘єс і до 1925 року зіграв немало ролей. Це Андрій з опери „Запорожець за Дунаєм, Петро з опери „Наталка Полтавка та Ін.
Прокіп Минович на роботі і в побуті розмовляв виключно рідною українською мовою. Мовою він володів не менш досконало, як і своїм мистецтвом, любив пожартувати. Умів одним дотепним словом створити бажаний настрій хористам. Влучно, при нагоді, застосовував крилаті мовні звороти, прислів‘я і приказки, яких знав безліч. Говорив: „Приказки – це народна філософія. Народ скаже, як зав‘яже!. І не лише говорив, а й дотримувавсь цієї філософії в житті. Ніколи не занепадав духом. Мужньо витримував невдачі й натиски підступної недуги. Його хористи й актори-аматори теж розмовляли українською мовою. З великою любов‘ю і винахідливістю шили і вишивали українські народні костюми. Дівчата і молодиці мали їх по декілька. Пишались ними.
https://www.facebook.com/krymsvitlytsia/posts/1688175467984150/
https://www.telegraf.in.ua/kremenchug/10117552-kremenchuckij-horovij-kapeli-imeni-mv-lisenka-vipovnjuyetsja-105-rokiv-z-chasu-stvorennja.html
Немає коментарів:
Дописати коментар